| Меню сайту |
|
 |
| Категорії розділу |
|
|
| ПРЕЗЕНТАЦІЇ |
|
|
| МУЛЬТИМЕДІА |
|
|
| ІНШІ РОЗДІЛИ |
|
|
| Наше опитування |
|
|
| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
|
Юрій Яновський (1902 – 1954)
|
| 22.02.2015, 13:41 |
СЛАЙД 1. Тема уроку. Юрій Яновський (1902 – 1954).
Мета: ознайомити учнів 13 творчою біографією Юрія Яновського, місцем письменника в розвитку української літератури, жанровою своєрідністю творчості; виховувати інтерес до творчості письменника.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: презентація до уроку, виставка творів письменника.
Хід уроку
Слайд 2. Епіграф.
Сам Юрій Іванович писав: « Я входив у життя, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу…» І коли кажуть, що він «не те оспівував», то треба пам’ятати, що література – це не суто ідеологічний інструмент, а мистецтво слова. А в мистецтві слова Ю. Яновський був майстром першої величини, феномен. Ю. Яновський розвинув в українській прозі романтичний напрям. При цьому романтичне письмо завдало письменнику більше болю, ніж радощів. Яновський карався і мучився, і часом ламався, але був вірним своїм переконанням.
Слайд 3. У листі до О. Довженка, з яким мав особливо теплі стосунки, він пише: « Годі думати, що я буду іншим. Навіть якби мене доля позбавила не половини шлунка, а руки, я й тоді писав би, як пишу, - співав би.» Саме співом уявляється цьому майстрові слова художня творчість.
Слайд 4. Народився 17 серпня 1902 року на хуторі Майєрово на Єлисаветградщині (тепер село Нечаївка Компаніївського р-ну Кіровоградської обл.) в заможній селянській родині. На екрані світлини – музей у будинку, де жила сім’я Яновських.
У сімї Івана Миколайовича і Марії Мусіївни народилося 8 дітей. Юрій був первістком, тому з 5 років вважався нянькою для всіх молодших.
Слайд 5. З 1911 по 1919 рік – навчання у Єлисаветградському реальному училищі, закінчив із золотою медаллю. Саме тут проявилася його любов до книги. Почав збирати свою домашню бібліотеку, а першою книгою стала «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя.
СЛАЙД 6. У 1922 переїхав до Києва, вступив на електротехнічний факультет політесу. Навчався в одній групі з майбутнім конструктором космічних кораблів Сергієм Корольовим.
У перші дні навчання Юрій довідався, що в інституті діє літературний гурток, яким керує Д. Ревуцький. Організував газету і став її редактором.
Почав уперше друкуватися під псевдонімом Георгій Ней – вірш «Море» російською мовою. (Юрій – слов’янська форма від Георгій – хлібороб). Одночасно він писав вірші й українською мовою. А також оповідання, нариси, фейлетони.
Доля не була привітною до ЮрІя Яновського. На початку 20-х рр.. поблизу Майєрово вбили фінагента. Слідчі це приписали дядькові Юрія Петрові. Звістка про те, що Яновський – небіж убивці, дійшла до вузу , і хлопця виключили з інституту і з комсомолу. Відсахнулася від хлопця навіть кохана дівчина Галина Москалець. Хоча пізніше слідство знайшло справжнього вбивцю, але Юрій уже ніколи, попри вісі намагання, не зміг здобути вищої освіти. Проте Києва Яновський не покинув.
СЛАЙД 7. У лютому 1924 року у газеті «Більшовик» з’явився перший друкований вірш українською мовою «Дзвін», в якому молодий письменник певною мірою наслідував раннього П. Тичину.
Слайд 8. 1925 – перша збірка оповідань “Мамутові бивні”.
Слайд 9. 1926 – переїзд до Харкова, стає членом ВАПЛІТЕ. Цього ж таки року переїзд до Одеси разом із Довженком, де працює на посаді головним редактором кінофабрики.
Слайд 10. По суті, Яновський був художнім керівником «Одеського Голівуду». Він щиро переймався проблемами нового українського мистецтва – недарма його називали «добрим генієм українського кіно». На тлі загальної маси це була особистість яскрава, неординарна. Це стало однією з причин його звільнення з посади 1927 року. За цей час через його редакційний портфель пройшли фільми “Тарас Шевченко” і “Тарас Трясило” П. Чардиніна, “Борислав сміється” Й. Рони, “Вася-реформатор”і “Сумка дипкур’єра” О. Довженка.
Слайд 11. Повертається до Харкова. Саме тут 1928 року з’являється роман «Майстер корабля», який наробив чимало галасу серед критики, особливо партійної. Це перший великий прозовий твір письменника. У цьому творі з повною силою прозвучав гімн людській праці, людським рукам: «Я люблю людські руки. Вони мені здаються живими додатками до людського розуму. Я бачу творчі пальці – трепетні і нервові. Найбільше до вподоби - руки творців. Я люблю її – вічну людську руку, незвичайний символ, і розумію велич тої хвилини, коли друг дає руку другові і цим він передає самого себе, своє серце і розум, дихання дітей. Дві людські руки – це кільце, за яке ухопившись, можна зрушити землю».
Не обійшло щастя особистого життя Яновського. Одного разу він познайомився з актрисою театру «Березіль» Тамарою Шевченко. Невисока, граціозна, чорноока і чорнява Тамара полонила серце Яновського. Вона пізніше згадувала: «Важко сказати, що мене найбільше вразило в Юрі. Мабуть, краса, якою світився, чи може, те, що в його зовнішності було багато протиріч. Для аристократа він був трохи незграбним і якийсь сором’язливий. Аристократ, не звиклий до костюма, - це звучить дивно. Але селянським парубком, яким насправді був, його не назвеш. Скоріше за все чимось нагадував молодого вченого».
Юрій Яновський був люблячим і надійним чоловіком. До речі, все життя подружжя зверталося одне до одного на Ви, а Яновський звав Тамару Марою або Сонечком.
Слайд 12. Протягом 1926-29 рр письменник працює над романом «Чотири шаблі», який вийшов окремою книгою у 1930 році. Цей роман - одна з найдраматичніших сторінок в історії української літератури. Півстоліття він залишався предметом найбезглуздішої критики, був вилучений з літературного процесу. Ще й після смерті Яновського писали, що він у своєму творі, показуючи громадянську війну в Україні, подав читачеві вигаданий ним хаос, нерозбериху, відсутність спрямовуючого центру в особі партії більшовиків.
Твір складається з 7 розділів (пісень). Вони друкувалися окремими новелами в часописах. Таким чином, «Чотирма шаблями» започаткував в українській літературі новий різновид роману – роман у новелах (пізніше будуть його «Вершники», «Тронка» О. Гончара).
Юрій Яновський переживав через критику і цькування. Пробував писати по-іншому – вийшло. На те він і талант.
Слайд 13. У 1935 році завершив роман «Вершники», але його ігнорують в Україні, він же належить пер націоналіста. Допомогли друзі – роман переклали російською мовою і видали в Росії. У Москві влаштували вечір творчості письменника. Повернулася слава, письменникові дали зелену вулицю. 1939 р нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Отримав квартиру в Києві.
Павло Тичина писав , що ця книга була «немов патентом на одержання зрілості прози української».
«Вершники» написані ідеологічно правильно, є в них і провідна роль партії, і перемога червоного прапора, і героїзм комуністів. Роман був даниною свого часу, але, на відміну від подібних творів, усе-таки талановитою.
Насамперед «Вершники» були своєрідним компромісом із самим собою, способом реабілітувати себе перед офіційною критикою, виправити помилки «Чотирьох шабель», за які його було розіп’ято. Роман цей з’явився своєчасно. Уже були арештовані М. Куліш, В. Підмогильний, Є.Плужник, М. Зеров, розстріляний Г. Косинка…. Хто знає, що чекало на Яновського.
Слайд 14. 1941-1945 – Уфа, головний редактор журналу «Українська література».
Війна залишила тяжкий осад у душі письменника, адже в окупованій Україні залишилися його сестри. На основі реальних подій Яновський пише роман «Дві сестри й полковник». Пізніше назву змінив на більш романтичну «Жива вода».
1947 – твір був завершений. У скороченому варіанті він друкувався у журналі «Дніпро», прозвучав по радіо. Цей роман обговорювали на пленумі Спілки письменників України. Несподівано посипались негативні рецензії. Автора звинуватили в буржуазному націоналізмі. Твір розгромили вщент. Каганович обізвав роман контрреволюційним, а Яновського – петлюрівцем.
Для митця настали страшні часи. Йому зменшили грошове забезпечення удвічі,а потім зовсім скасували. Розпорядилися знищити 200 000 примірників «Живої води», а збитки примусили оплатити Яновського. Від письменника вимагали усних і письмових покаянних виступів.
Матеріальні нестатки так притисли сім’ю, що Яновський майже повністю продав свою бібліотеку, віддав у комісійний магазин костюм, друкарську машинку. Його ніде не друкували. У своєму щоденнику писав, що на пленумі «поховали його «Живу воду» на метрів десять під воду».
Але йому цей твір був надто дорогим, тому Яновський зробив понад 200 вставлень до роману, дав назву «Мир». Цей твір було надруковано після смерті письменника.
Слайд 15. Юрій Яновський - талановитий драматург. Свою драматичну діяльність розпочав ще в Одесі. Після цього з-під його пера виходять багато п’єс.
16 лютого 1954 року на сцені Київського театру імені Лесі Українки відбулася прем’єра п’єси «Дочка прокурора». П’єса пройшла при повному аншлазі. Публіка кричала: «Автора!» актори вивели за руки Яновського,а він стояв усміхнений і щасливий. Скоро після прем’єри йшли вони удвох із дружиною до головного режисера на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів боролися лікарі за його життя.
Слайд 16. 25 лютого 1954 року помер у лікарні через неправильний діагноз. Професор вважав, що у нього інфаркт, а виявилося, що стався прорив виразки шлунка. Яновського треба було негайно везти на операційний стіл, а лікар приписав спокій, наказав лежати.
Хочу додати, що Юрій Яновський з дитинства багато хворів, переніс 6 тяжких операцій – 6 разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг краси - його романтика вітаїзму.
У його автобіографії від 2 грудня 1925 року читаємо: «До безуму люблю степ. Думаю прожити ще 10 років. Кожний свій день устаю з бажанням їхати за море і за сині обрії. Лягаю теж із цим. Люблю багато ходити. Всі мої бажання скеровані на: як би побачити більше світу! Мандри мене тягнуть».
Слайд 17. О. Довженко, з яким доля теж жорстоко обійшлася, запише в щоденнику: «Нещасливий мій друг. Скільки й пам’ятаю я, весь час мучився, страждав і фізично, і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно, з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар’єристів. Чоловік талановитий, чесний, тонкий, ображений до краю життям…»
Ображений у житті, він і по смерті був ображений. Поховали його спочатку десь у глухому закутку Байкового кладовища. А коли в кінці 50-х Хрущову захотілося покласти квіти на могилу письменника (вони особисто були знайомі під час війни), то могила за одну ніч була перенесена на центральну алею кладовища. І в такий спосіб перемогла справедливість: Яновський посів своє посмертне місце поруч із найвидатнішими постатями національної культури. А був він серед них і за життя.
Домашнє завдання: прочитати новели з роману «Вершники» - «Подвійне коло» і «Шаланда в морі».
|
|
Категорія: Українська мова | Додав: Svitlana
|
| Переглядів: 961 | Завантажень: 0
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
| Вхід на сайт |
|
|
| Пошук |
|
|
|
